1
Ця вулиця – одна з найдавніших у місті. Ще в 1760-х роках тут з’явилися три перші єврейські садиби, і вулицю почали називати «На трьох домах». Інтенсивна забудова почалася у другій половині XIX століття, але найкращі будинки, переважно триповерхові, збудовані на початку XX століття.
2
За свою історію вулиця змінила багато імен. Ще одна її давня назва – Тисменицька дорога. Вони виникла тому, що вулиця починалася від Тисменицької брами Станиславівської фортеці і вела на виїзд до Тисмениці. В 1884 році її назвали Сапєжинською на честь нащадка відомого польського магнатського роду Леона Сапєґи.
В період ЗУНР ця вулиця носила ім’я Шевченка, за «совітів» стала Радянською, а німецькі окупанти в 1941-44 pоках назвали її на честь Гітлера. В 1993 році вона стала вулицею Незалежності.
3
Ця вулиця була банківським і діловим центром міста. Звідси починається знаменитий банківський квартал – комплекс із чотирьох кам’яниць, які прилягають одна до одної і утворюють квадрат. Квартал знаходиться між вулицями Незалежності, Шашкевича та Грушевського. Започаткувала його ошатна кам’яниця ресторатора Германа Басса, споруджена у 1897 році (вул. Незалежності, 19). В 1911 році, після смерті власника, Іпотечний банк викупив цю кам’яницю у вдови Басса. Відтоді в будівлі розміщалися лише банківські установи.
4
На зламі ХІХ і ХХ століть початок вул. Сапєжинської називали «лінією А-Б». Ця назва використовувалася і в інших європейських містах. Тоді було прийнято називати певний ряд будинкових фасадів «лінією» і позначати ці лінії буквами. Наприклад, у Кракові на площі Ринок була не лише «лінія А-В», а й лінії C-D, E-F і G-H. Станиславівська лінія А-Б була найрозкішнішою частиною міста, яка починалася від бакалійної крамниці Каетана Копача і закінчувалась біля готелю «Під оленем». Тут знаходилися вишукані крамниці, затишні кав’ярні й ресторани. Тепер це відрізок від початку вул. Незалежності до вул. Шашкевича.
5
В 1900 році ця вулиця стала ще й «найсолодшою» в місті. 12 червня того року в будівлі Міщанського банку (вул. Незалежності, 15) відкрилася цукерня Яна Новорольського і Владислава Кровіціького, яка на довгі роки стала найкращою в Станиславові. В 1910 році цукерня встановила своєрідний рекорд – випекла величезний кекс і виставила його у вітрину в рекламних цілях. З цією цукернею була пов’язана цікава міська традиція: тодішні випускники вивішували своє групове фото у її вітрині, щоб усі охочі могли його оглядати й розділити з випускниками їхню радість.
6
В липні 1902 року ця вулиця стала «золотою». Вона нагадувала печеру Алі-Баби, адже була всіяна прикрасами і дорогими годинниками. До крамниці місцевого ювеліра Берґмана заліз злодій, який щедро навантажився коштовностями і спробував тихенько зникнути. Але мимо якраз ішов патрульний поліцейський і кинувся навздогін. До колеги згодом приєдналися ще кілька стражів порядку. Щоб затримати переслідувачів, крадій почав викидати прикраси, тож невдовзі значна частина вулиці була всіяна сріблом і золотом. Але цей хитрий хід не допоміг – поліцейські схопили злодія і лише потім позбирали прикраси.
7
В 1909 році у будівлю по вул. Сапєжинській, 10 переїхав перший міський кінотеатр «Уранія» (зараз на цьому місці будівля «Укрексімбанку»). В серпні 1909-му в цьому кінотеатрі демонстрували короткометражний фільм-феєрію «Калейдоскоп». Це був перший кольоровий фільм, який подивилися мешканці міста. Обладнання кінотеатру купили у відомої французької фірми «Pathe Freres», яка в 1905 році викупила у братів Люм’єр усі права на кінематографічний апарат. На цій студії також винайшли спосіб розфарбовувати чорно-білі кадри за допомогою різнокольорових трафаретів. В травні 1912 році жителі міста вперше подивилися фільм з субтитрами. В кінотеатрі «Уранія» демонстрували американський фільм «Відкриття Америки Колумбом».
8
В 1912 році на цій вулиці з’явилася перша у місті п’ятиповерхова споруда – готель «Уніон», який став найвищим будинком Станиславова (вул. Незалежності, 4). При її будівництві вперше в Станиславові використали залізобетонні конструкції. Крім того, готель, був обладнаний електричним ліфтом, який став для тодішнього міста справжньою сенсацією. Його роботу забезпечувала приватна електростанція, розташована у подвір’ї.
9
В кінці ХІХ століття ця вулиця стала ще й найбільш «п’яною» в Станиславові. Близько 1880 року місцевий торговець Мойзеш Крон спорудив тут одноповерховий будинок і розмістив у ньому пропінацію – заклад для продажу горілки. Алкоголь у ньому можна було придбати у пляшках і на розлив. Пропінація була одним з найважливіших джерел наповнення місцевого бюджету. Наприклад, у 1900 році бюджет міста на третину складався з доходів від пропінації. В 1912-му саме на місці пропінації збудували готель «Уніон».
10
Історія цієї вулиці пов’язана з життям багатьох відомих людей. Над кав’ярнею «Уніон» у кам’яниці Басса знаходилась контора відомого українського адвоката і патріота Йосипа Партицького. Саме в Партицького проходив адвокатську практику Дмитро Вітовський – один з творців ЗУНР. В кам’яниці за сучасною адресою вул. Незалежності, 18 тримав свій приватний кабінет стоматолог Роман Яросевич. Це був відомий громадський діяч, посол до Рейхсрату, голова об’єднання залізничних лікарів Станиславова. В будинку по вул. Незалежності, 29 довший час мешкала родина відомого мемуариста Тадеуша Ольшанського.
11
В народі початок вулиці Незалежності називається «соткою» або «стометрівкою». Це пішохідна частина від Вічевого майдану до перехрестя з вулицями Вагилевича-Січових Стрільців. Ця назва умовна, адже справжня довжина «сотки» – 420 м.
Раніше всією вулицею їздив транспорт, але на початку 1980-х рoків її частину від початку до вул. Шашкевича, перекрили та зробили пішохідною. Нібито ця ділянка мала 100 метрів.
Стометрівка у 1987 році, фото Ігоря Роп`яника
Пізніше пішохідну зону продовжили, і неформальна назва поширилась і на неї. За іншою версією, в 1984 році на вул. Комарова (тепер вул. Шашкевича) збудували кафе «Молочне». Щоб розмістити літній майданчик, перекрили всю вулицю, довжина якої якраз і становить 100 м. Пізніше пішохідною зробили сусідню вул. Радянську, і ця народна назва поширилась на неї.
В 1985 році початок вул. Радянської реконструювали й остаточно перетворили на пішохідну зону. Автор проекту реконструкції – архітектор Григорій Будзик з групою співавторів. Це архітектурне рішення було удостоєне Державної премії України в галузі архітектури.
