Майя мешкає у пансіонаті вже понад десять років. Потрапила сюди з Коломийського психоневрологічного інтернату. Жінка з хвилюванням чекала змін та терпляче висиділа у перукарському кріслі, поки майстриня моделювала їй стрижку. Майя просила зберегти довжину волосся та зробити «щось круте».
Олександра з нетерпінням очікувала на професійний макіяж, який їй робили вдруге в житті. Жінці зараз 47 років. В інвалідному візку з дитинства. У ранньому віці залишилася сиротою. Згодом вийшла заміж, але життя не склалося. Деякий час проживала з сестрою та її сім’єю. Врешті попросилася в геріатричний пансіонат, де мешкає вже 18 років. Тут в усьому знаходить підтримку і допомогу.
«Я сама сюди хотіла, щоб не бути нікому тягарем. Тут добре, персонал хороший. Помагають, порадять. Це не так, як рідні можуть дорікати: “Батьки лежать вже в труні, а я чого маю тебе тягнути”. Коли ніхто не дорікає, так краще і легше», – ділиться Олександра.
Олександра є членом групи людей на візках “Романтики” Мальтійської служби допомоги, де її син та невістка є волонтерами. А нещодавно стала бабусею. Раз на місяць для “візочників” там організовують зустрічі.
З благодійними акціями волонтери БО «Платформа соціальних інновацій “Трансформація”» приїжджають до геріатричного пансіонату не вперше. Переважно опікуються старшими людьми. Раніше волонтери організували проект «Краса не має віку» – створювали образи старшим жінкам. Цього разу не змогли обійти увагою молодих людей, які через важкі хвороби також мешкають у геріатричному пансіонаті.
«Моделі – жителі геріатричного пансіонату на очах перетворюються у справжніх красунь», – каже голова благодійної організації та кураторка проекту STAY Ілона Мурзова.
З жінками працювали візажисти та стилісти – випускниці школи мистецтв «Леді». Вони залюбки зголосилися зробити добру справу.
Волонтерили і фотографи, які знімали сам процес перевтілення і жінок у нових образах. Портрети потім роздрукують та подарують моделям на згадку.
Учасників на «перевтілення» обирали за психологічними портретами. Визначили, кому потрібна нова зачіска і макіяж, хто цього хотів.
Для волонтерів пріоритетним залишається проект STAY – унікальна ініціатива, запроваджена в Івано-Франківську. Небайдужі люди можуть у соцмережі Фейсбук переглянути фотографії жителів геріатричного пансіонату, прочитати їхні життєві історії та зголоситися стати для самотніх стареньких людей названими онуками. Завдання таких «онуків» – один раз на тиждень обов’язково відвідати «дідуся» чи «бабусю» та поспілкуватися з ними.
Ілона Мурзова теж має названу «бабусю». Спершу не планувала, а потім дуже прив’язалася до жінки, якій нещодавно виповнилося 90 років. У пансіонаті бабуся живе близько 8 років. Звернулася сюди сама, коли помер чоловік, а здоров’я почало підводити і дбати про себе стало надто тяжко. Ілона щотижня відвідує її вже протягом трьох місяців. Каже, що почувається жінка досить добре, інколи навіть танцює.
«Як онучка приходжу в гості, а вона щось питається, щось слухає. Ми зблизилися і хочеться її просто обійняти, потримати за руку. Вона цікава, з почуттям гумору. В мене з нею особливі стосунки формуються. Вона мені мою власну бабусю нагадує, і настільки особлива, що я не змогла собі відмовити в задоволенні побути названою онукою».
«За моїми відчуттями це більше подібно на санаторій. Але найбільше цим людям потрібне спілкування. Вони відчувають самотність, – зауважила Ілона Мурзова. – Для нас важливо робити проекти, які дарують емоції. Як ми почали три роки тому, так і не можемо зупинитися».
За словами директора закладу Віталія Яворського, зараз у закладі мешкає біля 180 осіб. З них близько 40 молодшого віку – переважно вихідці з дитячих будинків-інтернатів з інвалідністю та без родичів.
«Долі у всіх різні. Насправді, ніхто не знає, що завтра насправді нас чекає. В нас є і колишні артисти, держслужбовці, вихованці дитячих психоневрологічних інтернатів. Будь-хто може одного дня потрапити у складні обставини, залишитись один і потребувати сторонньої допомоги», – каже Яворський.
Директор каже, що різні покоління вживаються добре – старші діляться досвідом та мудрістю з молодшими, а ті у відповідь допомагають опанувати ґаджети – чи налаштувати годинник на мобільному телефоні, чи зареєструватися у соцмережі. Яворський називає пансіонат “гуртожитком для самотніх людей”. Кожен може займатися тим, чим хоче, вільно ходити у місто. Лиш попереджати треба.
