Стецики виховують п’ятьох дітей: найстаршому Юркові 20 років, Анастасії – 18, Софії – 15, Захару – 9, а наймолодшій Меланці лише 9 місяців. Окремо живе тільки Анастасія, яка навчається у Львові.
Для Sotka.life Наталія Стецик поділилася особистими педагогічними лайфхаками.
1. «Просто жити»
Стецики називають своє життя безладним, бо не розмежовують чітко час, коли працюють, коли виховують дітей, а коли відпочивають. Просто живуть.
От дев’ятирічний Захар після уроків приходить до батьків у майстерню, виконує домашнє завдання, далі біжить на тренування. Юрко – студент франківського вишу – після пар теж приходить допомагати. Меланка у цей час вдома з нянькою.
«Тут робота, тут діти, тут ще якийсь проект. Як равлик хатку тягне на собі, так і ми повземо».
Такий спосіб співжиття Наталія не вважає ідеалом: кожен має знайти оптимальний для себе баланс.
Якщо жінці добре сидіти вдома з дітьми – нехай сидить. Якщо рветься на роботу – хай наймає няньку та йде працювати. І в останньому випадку ті 15 хвилин чи година, проведені з дитиною, буть якіснішими, аніж вона цілий день ніби доглядатиме за малечею, але не вкладатиметься в неї.
2. Любити одне одного і не ускладнювати
Для пари різниця у віці дітей відчувається тільки в тому, що з появою нового члена родини починали дедалі простіше ставитися до багатьох речей.
Спочатку були пунктики, що має бути саме так, пізніше прийшло розуміння: є широка смуга, в межах якої можна залишатися добрим батьком чи доброю матір’ю.
«Тато любить маму, а мама любить тата. З цього випливає все інше».
3. Усвідомлювати, що діти теж виховують батьків
Що стосується виховання, Наталія переконана: найбільше впливає на дітей середовище, в якому вони живуть.
У пари нема конкретної системи виховання. Дітей просто люблять і живуть з ними.
Часто навіть навпаки – діти більше виховують батьків. З їхньою появою дорослі перестали дозволяти собі багато речей, аби потім не пояснювати, чому мамі з татом так можна робити, а дітям – ні. Відповідь: «Тому що ви малі» – не дієва. Діти виростають і починають робити ті ж дурниці.
4. Тримати контакт із дітьми
Коли Стецики зловили себе на думці, що виховують трьох підлітків одночасно, з’явилося «батьківське» правило: «Не втрачати контакт». Воно накладає певні обмеження.
Наталія рідко відвідує події, які відбуваються після 19 години. Це домашній час, коли розпитує дітей, що трапилося впродовж дня.
«Цей момент потрібний, і він потрібний щодня. Втратити контакт з підлітком можна легко, а потім достукатися до нього складно. Дитина повинна розуміти: як би не було гірко, мама з татом і дім – це місце, де завжди приймуть».
У двох старших уже минув період, коли сварилися з батьками. Зараз Юрій та Анастасія намагаються будувати бесіду з татом і мамою на рівних. П’ятнадцятирічна Софія має за приклад двох старших.
«Питання багатодітності дає чимало плюсів у тому аспекті, що багатьох речей старші навчають молодших уже без включення батьків».
Жінка каже, що підлітковий період батькам треба просто перетерпіти, бути мудрішими.
Коли хтось скаржиться Наталії на підлітків, відповідає: «Добре, що проходять це у 12-15». Жінка боїться чемних дітей, бо вважає: якщо у 30 включиться те, що не відбуяло у підлітковому віці, буде набагато гірше.
5. Діти мають право висловлювати власну думку
Щодо прищеплення певних цінностей у сім’ї все просто. Стецики показують дітям, що люди можуть думати по-різному. І доводять: головне – знати, як думаєш ти, і роботи те, що йде від твого серця.
Поки діти малі, ходять з батьками до церкви. У дорослішому віці можуть обирати, чи йти до храму.
«Ми можемо їм тільки показувати власним життям чи розповідати, як спілкуватися з Богом. Захар ще ходить до церкви, старші мають інші інтереси. Вони мають право висловлювати власну думку».
Двоє старших дітей закінчили першу гімназію у Франківську. Софія зараз навчається там у 9 класі. У школі є дебатний клуб, де вчать відстоювати власну думку.
«Я жартувала: відколи мої діти пішли в гімназію, почали дуже грамотно «пискувати» до мами. Грубіянять, але так красиво, що заслухаєшся. Мають аргументи, контраргументи».
6. Завжди говорити правду
У сім’ї чи не найголовніше правило – завжди говорити правду, навіть якщо брехня вигідна в певний момент. Батьки вчать бути щирими не тільки у сенсі правда-брехня, а в сенсі бути вірними собі.
Діти Стециків чітко знають, що члени сім’ї не дають хабарів при вирішенні будь-яких питань. Наприклад, Анастасія два роки поспіль вступала в гімназію і, відповідно, два роки навчалася у 5 класі, хоч батьки могли «підмастити».
Коли діти хочуть зробити якісь дурниці, особливо старший син, Наталія радить подумати про наслідки. Відповідальність за вчинене нестимуть всі члени родини: плакатимуть чи сумуватимуть, але ніхто не буде шукати шляхів «вирішення» проблеми, бо це не потрапляє у цінності сім’ї.
«Ми достатньо соціалізовані, нас знають, про нас говорять. Якщо подивитися збоку, ми порядні галицькі ґазди. Але постійно йдемо проти правил, навіть проти правил порядних галицьких ґаздів».
7. Батьки мають бути саме батьками
Наталія проти теорії, що батьки мають бути друзями для дітей: батьки мають бути батьками. Коли Стецики хочуть щось обговорити, збирають усіх, навіть малих, яким ще зарано слухати, і розмовляють.
«Чомусь через кількість дітей думають, що я якась особлива мама. Але материнська іпостась у моєму житті абсолютно не на першому місці. Коли я думаю про себе, швидше роздумую про себе і Ярему як про партнерів.
Діти – наслідок нашої любові, а не причина для нашого існування. Це окремі люди, які поруч із тобою, поки малі. Ти допомагаєш їм до певного моменту, вчиш самостійності, відповідати за власні вчинки, а далі мусять борсатися самі».
8. У кожного має бути власний простір
У питанні особистого простору нема догми, каже Наталія.
У сім’ї Стециків діти з народження сплять окремо – у власному ліжечку в кімнаті батьків. Раніше родина проживали у двокімнатній хрущовці з чотирма дітьми. Навіть цей маленький простір поділили так, аби кожен мав власний куток.
Шість років тому сім’я переїхала у дворівневу квартиру, де у всіх є власна кімната. Це місце, де дитина може побути наодинці, поплакати, просто повдивлятися у стелю. Єдина умова, аби наводили там трохи порядок.
Заходять у кімнату до дітей через стукання і «прошу-перепрошую». У відповідь вимагають того ж. Спальня батьків замикається на ключ.
«Я не хочу, аби вешталися у моєму просторі. Це правило йде від особистої дитячої травми. Повинен бути власний простір, який не можна порушувати».
9. Нема чоловічих і жіночих справ
Розподіл обов’язків у родині відбувається не стільки між Наталею і Яремою, як між ними і дітьми. Справи не ділять на чоловічі та жіночі. Всі вміють змінити дитині памперс, приготувати їсти, у кожного є черговий день з прибирання помешкання.
У плані догляду за дітьми пара просто з’ясовує між собою, що кому зручніше зробити.
«Дуже часто Ярема каже: «Дай мені малу, я посиджу». Він же тато».
10. Замість покарань – санкції
З покарань у сім’ї – це присідання чи віджимання. Часом накладають певні санкції за схемами, які працюють у дорослому житті. Це як на дорозі: перевищив швидкість – отримай штраф, після сплати якого можеш їхати далі.
Погані оцінки – це не причина для накладання санкції у сім’ї. Причина виникає, коли діти не роблять того, на що здатні, чи того, що мають виконувати.
Якщо дитина приходить із запитом: «Я хочу цим займатися», то розуміє, що має провчитися певний цикл. Наприклад, ходити весь навчальний рік. Ще після двох занять можна відмовитися, але через кілька місяців з настанням періоду лінощів припинити навчання не можна.
«Діти різні, і батьки різні. Знання, де можна натиснути, а де відпустити, приходить із досвідом спілкування з дитиною, – каже Наталія. – Тому мені трохи складно, коли просять порад, чи, особливо, коли дають поради таким категоричним тоном: добре так, а не інакше. Мені дивно це чути. Тут в межах однієї сім’ї зі схожим набором генів діти абсолютно різні, а що говорити про інших?»
Вікторія Дубінець
