Кажуть, у жіночій сумочці можна знайти що завгодно, крім порядку. Сто років тому особливого гармидеру в дамських сумках не було: мабуть, тому, що самі сумки були мініатюрними.
Місцева преса початку ХХ століття публікувала багато оголошень про загублені жіночі сумочки та їхній вміст. Тому ми знаємо, як сумочки виглядали й що у них носили мешканки Станиславова сотню років тому.
Читайте також: Міське середовище: вікна і двері старого Станиславова
“Той, хто знайшов і поверне мені срібну сумочку з кишеньковим ножиком, гаманцем, лорнетом та іншими предметами, яку я залишила 27 серпня у сквері Краттерівка, отримає щедру винагороду”, – писала в 1908 році якась пані Мариля Вікторова з вулиці Бельовського.
Мешканка вулиці Матейка в 1900 році загубила сумочку з брунатного плюшу з жовтою шовковою підкладкою, прикрашену двома золотистими стрічками та золотим гаптуванням ручної роботи. В 1908 році у вірменській церкві знайшли ще одну загублену дамську сумочку, в якій було писемне приладдя, носовичок і книжечка з молитвами. Інколи жінки носили з собою дуже цінні речі – в 1910 році на вулиці знайшли сумочку, в якій були золоті сережки і 100 корон готівкою.
Тодішні дамські сумочки були маленькими. Нерідко їх робили зі срібла, і вони нагадували невеличку шкатулку на ланцюжку. Покласти в таку сумочку можна було хіба що пудреницю, дзеркальце й кілька монеток. В ХІХ столітті з’явився окремий різновид жіночої сумочки, призначений для рукоділля. Тоді жінки часто носили рукоділля з собою і займалися ним навіть у гостях.
Пані на початку ХХ століття майже не носили з собою гроші, навіть коли йшли за покупками. Достатньо було назвати крамареві своє прізвище, і той висилав рахунки чоловікові клієнтки. Вирушаючи за покупками, пані обов’язково брали з собою візитки. Вони вручалися помічникові крамаря, щоб він знав, на яку адресу віднести покупки. Ключів від помешкання дами при собі теж не носили, адже у домі завжди була прислуга. Взагалі, носити з собою багато речей вважалося поганим тоном для жінки з вищого товариства.
Для виходу в люди пані підбирали розкішні вечірні сумки, в яких носили віяло і блокнотики для запису партнерів по танцях – карнети. Не менш елегантними були сумки для походу в театр зі спеціальними кишеньками для театрального бінокля або лорнета. Шили їх з атласної, гобеленової або парчевої тканини. Дамські сумочки також мали багатий декор – їх рясно прикрашали стрічками, китицями і бісерною вишивкою.
Багатий вибір сумочок та інших дамських аксесуарів був у магазині Лєвака у кам’яниці Хованців (тепер вулиці Незалежності, 4). На жаль, у Станиславові початку ХХ ст. не було відомих виробників жіночих сумочок, але тодішні мешканки міста охоче користувалися авторськими виробами львівських майстрів Строменґера і Вальчкевича, а також краківських галантерейників Маковського і Прибильського.
Читайте також: 11 цікавих фактів про франківську сотку
Зовсім іншою була ситуація з сумками для подорожей – вони, навпаки, були дуже великими. На зламі ХІХ і ХХ століть мандрівки були не надто приємною справою. Поїздку намагалися запланувати на період від середини весни до початку осені, коли багнюка на дорогах підсихала, і ними легше було проїхати. Взимку, коли все було засипане снігом, легко було збитися зі шляху, адже дорожніх вказівників було мало, а населені пункти знаходились далеко один від одного, тому не було в кого спитати дорогу. Великою небезпекою була й темнота, бо дороги не освітлювалися. Ночували галицькі подорожні зазвичай у незатишних єврейських заїжджих дворах, де спати доводилось просто у сіні або в постелях з блощицями.
Щоб якось покращити умови під час подорожі, мандрівники мусили везти з собою багато речей. Інколи вони брали у поїздку не лише подушки, матраци й постільну білизну, а навіть килими та столові сервізи. Не дивно, що тодішні валізи більше нагадували шафи. Радше це були ящики для речей, які називалися куфрами і виготовлялися найчастіше з лози і дерев’яного каркасу.
В будинку № 113 у Княгинин-Колонії працювало підприємство, яке виготовляло куфри і плетені меблі. У своїх виробах підприємство використовувало лозу, бамбук, тростину та інші природні матеріали. В 1903 році при місцевому благодійному товаристві брата Альберта теж відкрилася майстерня плетіння з лози, де виготовляли куфри та кошики різних розмірів і для різних потреб. Тут працювали переважно старші люди та молодь із сиротинця. Придбати куфри можна було в крамниці німця Кароля Гаусвальда, яка станом на 1901 рік знаходилася по вул. Ґолуховського, 11 (тепер вул. Чорновола), у закладі Ісаака Волліша на першому поверсі Дирекції залізниць (тепер головний корпус медуніверситету) та інших магазинах галантереї.
Олена БУЧИК
