Одним з найбільших підприємств краю, де виготовляли будівельну столярку, була фабрика братів Андерманнів. Вона відкрилася в червні 1900 року. Пізніше преса називала власником лише одного з братів – Нахіма Андерманна.
Відомо, що підприємство знаходилося у Княгинині, “при головній дорозі зразу за колійовою рампою”. Фабрика складалася з кількох просторих будівель і складського приміщення, мала парову машину потужністю в 15 кінських сил, яка приводила в рух різні столярські механізми. Там працювали 15 фахових столярів, 8 робітників, працівник котельні й керівник виробництва.
На фабриці робили двері, вікна та інші вироби з дерева. Тут виготовляли й меблі з дуба і горіха, і, як зазначала преса, вони вирізнялися гарною формою і майстерним виконанням. Робота тривала від шостої ранку до шостої вечора з перервою на обід. Проте в 1906 році справи у фабрики пішли погано, вона закрилася, і її активи вартістю близько 103 тисяч злотих ринських продали з молотка.
Новими власниками наступного року стали відомий станиславівський банкір Станіслав Горошкевич і адвокат Ізидор Фальк. Нові власники трохи змінили профіль закладу: фабрика почала виробляти січкарні для сільського господарства і млинки для чищення зерна, а також продовжила приймати замовлення на будівельну столярку.
Читайте також: Найфотогенічніші двері Франківська: як зробити стильне фото для Instagram
Відомим столяром і меблевиком Станиславова був також Валентин Стельмашинський, чиє виробництво знаходилось по вулиці Ґіллера, 2 (тепер вулиця Гординського). Він був майстром на всі руки – виготовляв усі види домашніх меблів, а також облаштування для контор та офісів. Стельмашинський приймав замовлення на церковні меблі, двері, брами, вікна, сходи та іншу будівельну столярку. В 1910 році мешканці вулиці Ґіллера склали проти нього колективну скаргу через те, що він оснастив свою фабрику на подвір’ї особняка бензиновим мотором. Відтоді сусідам постійно заважали шум і сморід. Невідомо, чи власник вжив якихось заходів, але фабрика успішно працювала і надалі аж до Другої світової війни.
Успішно працювала у місті й «Перша художня слюсарня і майстерня залізних конструкцій» Петра Ярошевського. Вона виготовляла різноманітні ковані елементи й прикраси для дверей та вікон, решітки, меблі для садів та парків, альтанки, лавки, церковні меблі, залізні вогнетривкі шафи та інші столярські й ковальські вироби. На кованих дверях одного з будинків по вулиці Шевченка ще зберігся фірмовий знак з прізвищем майстра.
Майстерня кілька разів змінювала свою адресу. Спочатку вона знаходилась по вулиці Зосина Воля, 23, пізніше розмістилася по вулиці Ґославського (тепер Чорновола). В 1912 році пан Ярошевський збудував власний будинок на Ґрюнвальдській, де й запрацювало його підприємство. Складається враження, що виробництво Ярошевського динамічно розвивалося, адже він часто розміщав у пресі оголошення про найм нових працівників та залучення учнів.
На початку ХХ ст. відомим столяром був Владислав Альфонсе, який народився в Варшаві, а до Станиславова прибув після тривалої служби у війську. Він користувався у місті великою повагою через своє військове минуле: мав чотирнадцять бойових ран. У Станиславові цей ветеран у вже немолодому віці відкрив столярську майстерню, щоб якось заробляти собі на мирне життя.
Конкуренцію місцевим майстрам створювали фірми зі Львова, які часом відбирали у них вигідні замовлення. Так, під час перебудови залізничного вокзалу у 1906-1908 роках столярські роботи виконувала фірма відомих львівських майстрів – братів Вчеляків.
Читайте також: Як у Станиславові з’явилася бруківка
Вікна початку ХХ ст. здебільшого складалися з чотирьох або шести шиб. Були поширеними й вікна з трьох частин, які тоді називалися “оберлютовими”. В таких вікнах були дві стулки і одна глуха шиба, що знаходилася над ними. Їх зазвичай розміщали на східному і південному фасадах будинку.
Дерев’яні двері, виготовлені на зламі ХІХ і ХХ століть, переважно мають накладки або панелі. Тоді такі двері називали філюнґовими. Дверну основу виготовляли з товстих дощок, а на неї з одного чи обох боків накладали більш тонкі.
Цікаво, що на конструкцію дверей мала значний вплив тогочасна мода. В другій половині ХІХ ст. дами носили кринолін – дуже широку нижню спідницю на жорсткій основі. Ввійти у вузькі двері в такому туалеті було неможливо, тому будівельні майстри мусили піти назустріч модницям. Двері стали ширшими і складалися з двох частин. Такі двері широко розчинялися під час балів і прийомів.
З дверима у ХІХ ст. було пов’язано багато прикмет. Преса у 1886 році повідомила про такий оригінальний забобон. Якщо дівчина виходила заміж за вдівця, вона не повинна була заходити разом з чоловіком в одні й ті ж двері, коли поверталася додому. Інакше, як стверджувало повір’я, вона могла піти слідом за його першою дружиною. Тому галицькі пані інколи шокували перехожих, добуваючись до власного помешкання через вікно.
Олена БУЧИК
