Зараз у подружжя троє: дев’ятирічний Вадим, семирічний Устим та п’ятирічна Дзвінка.
Для Sotka.life Ігор Сусяк розповів про особливості природного виховання.
Повернення до природи
Ще до народження дітей подружжя перебралося з Івано-Франківська ближче до природи. Ініціаторкою стала дружина, яка з теплотою згадувала, як у дитинстві у бабусі спала на печі.
У селі Нижній Березів на Косівщині придбали стару дерев’яну хату: без електрики, води, каналізації, ба навіть печі.
Перші кілька місяців, коли у домі мурували піч, жили у наметі. Тоді ж чекали народження першої дитини.
«Вадим народився у Франківську. Це був дуже негативний досвід: до нас у пологовому не ставилися як до людей, і треба було шукати альтернативу. З’ясувалося, що пологові з’явилися з 70 років тому, а до того все було по-іншому й не так і страшно».
Ігор та Ілона вирішили надалі народжувати вдома. Основним аргументом «за» природне народження стало усвідомлення, що вагітність – це не хвороба. Окрім цього, на час пологів мамі треба вирватися зі звичного для неї середовища, а це стрес. Тому два наступних рази Ігор приймав пологи сам.
«Страшно не було, коли треба, тоді народилися. Напевно, нашим батькам було страшніше».
Аби діти росли більш природно, Сусяки відмовилися від підгузків. Натомість користувалися методом висаджування: тримали дитину над горщиком, знаючи, що приблизно у цей час їй хочеться в туалет.
Не використовували і візочки, тільки слінги. У слінгу дитина перебуває у природному для неї положенні, близько до маминих грудей, відчуває удари серця. Батьки намагалися максимально забезпечити фізичну близькість, аби надалі залишилася тільки робота з довірою на психологічному рівні.
Спочатку сім’я жила в одній облаштованій кімнаті. Електрику провели від сусіда, воду Ігор декілька років носив вручну. Вже пізніше зробили ремонт у другій кімнаті, пробурили збоку свердловину, викопали каналізацію і трохи поправили дорогу. Таке природне життя попри фінансову забезпеченість сім’ї викликало подив і нерозуміння з боку служб у справах дітей.
«Все, що не стандартне для людей, викликає страх. Дерев’яні ложки і тарілки були сигналом, що щось негаразд, хоч насправді такий посуд дорожчий і його важче мити».
Сім’я не надто звертала уваги на такі моменти. Важливішим було відчуття повернення до природи: поруч ліс, сад, чиста вода, за метрів двісті у сусіда можна купити натуральне молоко, сир.
«Бувало таке, коли ми ще спали, діти вже вибігали надвір і спілкувалися з природою. І це, мабуть, найкраще, що могли зробити для них на той момент».
Альтернативна освіта – це як?
Кілька років тому родина повернулася до Івано-Франківська в пошуках альтернативного методу освіти для дітей, можливості навчати за прогресивними методиками.
Спочатку спробували хоумскулінг – навчання вдома. Пізніше обрали садочки з альтернативними методами навчання.
«У той період у місті зароджувалося щось альтернативне, починаючи з матусь, які збирались і навчали діток по черзі. Тепер у Франківську мінімум чотири прогресивні приватні садочки».
Пробували Сусяки різні заклади: «Дім чудес», «Вулик», «Невгамовні», «Kaizen». Обирали за цінностями, які вкладають у дітей. Найголовніше: не заважати розвиватися.
Читайте також: Щоб діти не залипали в ґаджетах: лайфхаки від «Дрібноти»
Оскільки Вадим старший, на ньому і ставили «освітні експерименти».
В садочках діткам дозволяють спати, коли ті схочуть, проводити час надворі у будь-яку погоду, копатися у піску. Вихователі весь час щось вигадують: малечу водять до лісу, у музеї, парки, знайомлять з професіями, навіть вчать готувати суші.
«Коли бачу такі речі, навіть не хочу згадувати, що було в моєму дитинстві. І думаю: «Добре, що у них це є».
Деякі садочки розраховані тільки для діток до 6 років. Тому Сусяки обрали заклади, які мають програму, згідно з якою – як бонус – закінчити початкову школу можна віддалено.
У закладах діти, окрім іншого, вчать різні іноземні мови. Устим і Дзвінка вивчають англійську і китайську, а Вадим – англійську та іспанську. У «Kaizen» на певний період навіть зробили англійську мовою спілкування.
«Дітки перші два тижні у ступорі, не розуміють, що їх не розуміють, а потім переключаються на англійську. У дорослому віці це дуже складно зробити, а наші діти вже щебечуть. Тому ми щасливі».
Що означає бути батьками
Снідає та вечеряє сім’я разом, хоч у садочках діти їдять, коли схочуть. А на ніч Ігор читає малечі книжки.
Покарань у сім’ї нема, але можуть «накласти штраф», адже треба якось пояснити наслідки. Якщо діти занадто захоплюються і перевищують ліміт часу на ігри, наступного дня граються менше.
Експериментально Сусяки знайшли спосіб, як отримати користь від улюбленої забави дітей – комп’ютерних ігор. Ігри перетворилися у своєрідну валюту – те, за що можна домовитися з дітьми і що їх справді мотивує. Батьки дозволили гратися більше за умови, що малеча буде читати стільки ж, скільки грати.
«І це виявилося напрочуд ефективним. У результаті вони так почали в’їжджати у це читання і малювати в голові картинки, що це прирівнялося до гри – дуже схожі емоції».
Потім дійшли до варіанта, як завдяки іграм протренувати системність. Уклали нову домовленість: діти гратимуть у суботу 40 хвилин, але читати будуть щодня потрохи. Якщо один день не прочитали – в суботу не грають.
Одного разу діти забулись, але тепер ведуть спеціальний стовпчик, у якому проставляють галочки за читання. Буває, зранку ще не встигли поснідати, а вже читають.
Хатні обов’язки діти виконують за проханням і домовленостями. На малечі лежить відповідальність за власне ліжко, тумбочки з одягом та іграшки. Поняття власності у сім’ї високо цінують, без дозволу чужі речі брати не можна.
Крім поняття власності, Сусяки розвивають право вибору. Ігор вегетаріанець, а дружина та діти їдять м’ясо. Коли потрібно вирішити, куди йти або що придбати в магазині, за можливості це роблять з дітьми. Малеча розуміє наслідки вибору і що часом треба домовлятися.
«Обирати в житті доводиться кожен момент, годину, день – хай вчаться».
Те, що є батьки, які можуть допомогти пройти шляхом із меншими вибоїнами, – обмежена перевага, вважає Ігор Сусяк. Повна відповідальність за дітей лежала б на Ілоні та Ігореві тільки тоді, якби діти були їхньою частиною – рукою чи ногою, які не можуть існувати окремо.
«Що значить бути батьками? Народити? Народили. А далі для мене батьківство виглядає як підтримка. Якщо вдасться підтримати якісніше, зробити людей поруч щасливішими – буде круто, це ближче до суті».
У батьківстві Ігор вбачає також передачу життя. Хоч зараз він є, колись життя закінчиться. Однак цей спосіб передачі життя не ідеальний, бо діти також вразливі.
«То що тоді є цінністю? Мабуть, цей період. Ми тут, і немає значення, прийшли швидше чи пізніше, підемо швидше чи пізніше. Важливо тільки те, що відбувається зараз».
Читайте також: Десять принципів родини Стециків: як залишатися добрими батьками і не втрачати себе
Не заважати і довіряти
Основне правило у вихованні дітей – не заважати: хай досліджують світ, розвиваються в тому, що цікаво. Ігор та Ілона тільки оберігають у певних ситуаціях.
Зазвичай діти дізнаються про шкідливе з телевізора. Тому в домі не дивляться телебачення, обирають YouTube і сайти, на яких можна завантажити мультфільми українською та англійською.
Батьки розуміють, що насправді дітям не можна нічого заборонити – все одно спробують. Тому пробувати можна все, але не все корисне. Коли діти купляють щось шкідливе і знають про це, то роблять усвідомлений вибір. Ігор та Ілона тільки домовляються з ними, щоб це було якомога рідше.
Сусяки не бачать різниці між дітьми та дорослими і спілкуються з малечею на рівних.
«Можливо, люди бояться або не вміють домовлятися, бо навіть маленькі діти розуміють, чого від них хочуть. Це така ж доросла людина, яка поки що не може висловитися, дійти певного висновку чи чогось зробити».
Коли дитина вередує, важливо її вислухати, адже тоді малечі або фізично погано, що треба усунути, або незручно, або чогось хочеться. Спілкування вистачає, щоб розібратися і зрозуміти.
«Пригадую, як у дитинстві нас змушували їсти, а дитина сама знає, скільки хоче, чого хоче. У нас нема проблем із їжею та сном взагалі – хіба що якісь винятки. Якщо з дітьми спілкуватися, як із людьми, то все просто».
Ось старший Вадим найдовше жив на природі і дуже любить ходити босим. Хлопець всюди проштовхує цю ідею, проситься ходити босим навіть узимку. І це не є проблемою. Вадим слухається, коли просять: «Взуйся, будь ласка. Мені буде комфортно, якщо ти будеш взутий біля мене». Це більше про довіру: «Поки ми її не втратили, домовленості працюють».
Вікторія ДУБІНЕЦЬ
Фото з родинного архіву Сусяків
