Соцмережі й смартфони усіх зробили фотографами. Instagram спонукає дивитися на світ, як місце й привід для вдалого кадру. У Франківську найпопулярнішими локаціями стали Бастіон, медуніверситет, оглядовий майданчик на ратуші, пішохідний місток над коліями, озеро, деякі кав’ярні… А відколи у місті почали реставрувати старовинні двері, в інстаграмерів з’явилося ще зо два десятки розкішних локацій.
На початку ХХ століття у Станіславові модними були дубові двері, виконані у стилі віденської сецесії. У деякі могли заїхати карети! За радянських часів історичною спадщиною не переймалися: автентичні двері забивали фанерою, нищили домофонами і фарбували у різні кольори. Незалежність теж не змінила ставлення мешканців до старовини. Лише два роки тому у Франківську виникла громадська ініціатива, яка цілеспрямовано взялася відновлювати столітню красу. На сьогодні учасники ініціативи #ФранківськЯкийТребаБерегти відреставрували вже 18 дверей. За відновлення історичної спадщини також взявся місцевий художник і реставратор Роман Бончук зі своєю командою. А як скористатися їхніми здобутками для унікального фотоконтенту, розповідає читачам «Сотки» франківський фотограф Ігор Галькевич.
Грушевського, 42 (1900-ті)
Будинок та металеві ковані двері з унікальною для Франківська опуклою фрамугою виконані у стилі сецесії. Мешканці розповідають, що колись тут жив дантист. На першому поверсі була приймальня, а на вищих мешкав лікар з родиною. Що сталося з першими власниками – невідомо. Коли у 2017 році реставратори зняли двері будинку, багатьох елементів не вистачало, скло було вибите, його замінили фанерою. Під кількома шарами фарби майстри виявили латунні елементи. Метал пообрізали – залишилися лише обідки, приховані фарбою. Ще більшою несподіванкою стало те, що перший колір дверей виявився не коричневий, а чорний. Реставратори відновили латунні частини, повернули автентичний колір та доробили втрачену ручку. Єдине – довелося вигадувати нове засклення, бо не залишилося згадок, яким було автентичне. Підказку знайшли на внутрішньому віконечку в під’їзді. «Як і колись, двері виглядають вишукано, розкішно і у доброму сенсі по-багатому», – зазначає засновниця ініціативи Марія Козакевич. 
Ігор Галькевич: З цими дверима важко зробити вдале фото: дерево попереду закриває майже всі найкращі ракурси, до того ж такі високі двері буде важко захопити одним кадром. Проте вони мають дуже багато цікавих деталей. Чудовим варіантом буде зробити кілька вдалих фото ближче до дверей, щоб могти передати ці деталі та одночасно уникнути дерева. Ідеального часу для фото дуже мало: кілька годин по обіді, коли сонце буде трохи м’якшим, аніж полуднішнє, і ще не встигне заховатися за будинки.
Шевченка, 72 (1912)
Металеві ковані двері на Шевченка, 72 унікальні з кількох причин. Коли реставратори зняли фарбу, виявилося, що двері місять не лише латунні елементи, а й мідні. А під ручкою є мідна вставка, на якій викарбуване прізвище автора – Ярошевський. Сто років тому це був досить відомий у Станіславові майстер-коваль. Клопотів під час реставрації додало скління. Єдине, що тримало автентичне рифлене скло вкупі, – те, що із зовнішньої сторони вітражі пофарбували. Вихід знайшли: майстер-вітражист із нерівних «рідних» частин вирізав прямокутники, з’єднав їх докупи і сформував верхню частину – фрамугу. А ще двері змінили коричневий колір на зелений із лискучими вставками. 
Ігор Галькевич: Сюди варто приходити в першій половині дня, коли сонячне світло потраплятиме на двері. Двері дуже цікаві своїми вітражами, і, окрім класичних кадрів, на фоні дверей можна зробити багато цікавих з відбитками та тінями. Наприклад, якщо зайти всередину будинку і повернутися до сонця, то фактура скла буде давати цікаві візерунки на обличчя.
Шевченка, 22, 24 (1900)
Двері на Шевченка, 22, 24 часто називають близнюками. Реставрували їх також одночасно. З’ясувалося, що чимало років двері приховували під шарами фарби вишукану різьбу. Автентичні дерев’яні елементи реставраторам вдалося відновити. Особливістю дверей є фрамуга у формі хвоста павича. Про те, як була засклена верхня частина, даних не відшукали, тому майстри вирішили зобразити історію з назв вулиць. Колись вулиця носила назву Липова. За радянських часів її йменували і Сталіна, і Красноармійська. З 1961 року це вулиця Шевченка. На фрамузі польською, німецькою і українською написали назву вулиці Липова і українською – Шевченка. Цікаво, що двері не лише вишукані, а й практичні – відкриваються навстіж так, що може заїхати навіть машина. Але мешканці не користуються цією перевагою.
Ігор Галькевич: Час для зйомки тут найкращий від 9-10 до 14-15 години. Двері самі по собі неймовірно цікаві та красиві, на їхньому фоні гарно вдаватимуться спокійні та важкі емоційні портрети. Щоб не загубити красивих фрамуг на портреті, варто відійти на 2-3 м від дверей.
Незалежності, 18 (1908)
Коли двері на Незалежності, 18 забирали на реставрацію, мешканці дивувалися: «Нащо відновлювати радянщину?» Насправді двері багато років приховували своє справжнє обличчя. Їх у радянський час забили дерев’яними смугами і забули. Познімавши планки, реставратори виявили розкішні дубові двері зі слідами від пожежі, вм’ятинами і подряпинами. Можна здогадатися, що свого часу сліди зоставили колеса карети. Ці «шрами історії» принципово залишили. «Двері можна порівняти з людиною зі зморшками. Ти торкаєшся цієї деревини і розумієш, скільки вони пережили за останні сто з гаком років, скільки людей повз них проходило. Це називається правдива реставрація, коли розумієш, що знаходишся біля старих дверей», – каже Марія Козакевич. Проблемою у відновленні знову стало засклення. Автентичне скло не збереглося, а інформації про двері в архівах нема. Підказку шукали вже на фасаді. Зараз, після тривалого забуття, двері можуть чимало розповісти.
Ігор Галькевич: Тут трохи складно зі світлом, оскільки пряме сонячне проміння на ці двері не потрапляє. Раджу приходити сюди в ясний день, коли вітражі яскравіші. Цікаві кадри можна робити з арки за дверима, можна багато гратися з силуетами на фоні вітражів.
Незалежності, 29 (1894)
Про будинок на Незалежності, 29 вдалося знайти історичні дані. Перші роки життя тут прожив відомий польський журналіст Тадеуш Ольшанський. Під час Другої світової війни його сім’я рятувалася втечею з міста. Розмінявши сьомий десяток, Ольшанський написав дві книги спогадів про місто: «Креси Кресів. Станиславів» та «Станиславів, однак, живе». У спогадах йдеться, що у міжвоєнний період, крім родини поляка Тадеуша, у будинку жили єврейська й українська сім’ї. Сусіди добре ладнали: на свята ходили одне до одного в гості, діти у дворі постійно ганяли у футбол. Батько Ольшанського вчив, що треба жити одні з одними у дружбі і мирі. Коли через 70 років двері старовинного будинку забрали на реставрацію, у них виявилася величезна діра від радянського домофона. Дерев’яні двері відновили, проте слід радянщини залишився: вставки навмисне зробили трохи світлішими, щоб можна було розрізнити, де нове. «Ми не просто реставруємо старовинні двері, ми реставруємо історичну пам’ять містян», – додає Марія Козакевич. 
Ігор Галькевич: Сонце може потрапляти на двері тільки кілька годин опівдні, тому ситуація зі світлом складна. Самі двері неймовірно цікаві та фактурні. Чимало деталей, цікаві форми і чудовий колір – що ще треба для фото? Кадр з такими гарними дверями буде важко зіпсувати. Єдина порада – їх варто фотографувати в повний «зріст».
Курбаса, 5 (1906)
Двері на Курбаса, 5 – перші, за реставрацію яких взялася ініціатива #ФранківськЯкийТребаБерегти, та єдині, з яких зробили точну копію. Коли майстри зняли фарбу, виявилося, що конструктивна частина сильно поруйнована. «Можливо, не вистачило досвіду, можливо, двері справді були непоправно пошкоджені, але тоді ми вирішили зробити точну копію», – зазначає Марія Козакевич. Автентичні частини дверей: металеву решітку, коробку, перемичку з фрамугою – перенесли. Вітражі довелося збирати по клаптиках, як пазл, бо достовірної інформації про двері не вдалося знайти. Єдине, що додумали, – круглу розету по центру, яку майстер з вітражів зробив у стилі сецесії, як і сам будинок. Такі ж двері встановлені на Курбаса, 7 та 9, за реставрацію яких скоро візьмуться. 
Ігор Галькевич: Тут ситуація схожа з дверима з вітражами на Незалежності – вийдуть гарні кадри з силуетами, кольорові вітражі різких геометричних форм будуть давати цікаві картини, тому можна чимало експериментувати.
Мазепи, 83 (1910)
Дубові двері на Мазепи, 83 не відкривали впродовж 45 років. Під час ремонтів їх забили підручними матеріалами. Лише комунальники час від часу фарбували двері у різні кольори, накладаючи один шар фарби на інший. За відновлення взявся місцевий художник і реставратор Роман Бончук разом із іншими спеціалістами. Зігнилі частини дверей замінили, а скло вдалося частково відновити. Крім цього, реставратори встановили автентичний колір дверей та на якій висоті була дверна ручка. Зараз, після 45-річного мовчання, двері знову запрошують до будинку містян та мандрівників. «Ця робота на 90% – творча. Важливо зробити реставрацію так, щоб вона мінімально споглядалася, але було відчуття, що двері реанімовані», – зауважив Бончук. 
Ігор Галькевич: Двері повернуті до заходу, тому їх краще фотографувати після обіду. Влітку дуже класно ловити так звану золоту годину (година до заходу сонця). Оскільки двері досить високі, а простору перед ними небагато, то чудовим варіантом буде фотографувати від землі. Геометрія будинку і дверей буде трохи завалена, та і кадри такі не класичні, але цікаві.
Вікторія Дубінець
